Новости
О городе
История города
Фотоальбом

Лядівський скельний монастир


26.03.2014 | О городе | 1564 просмотров | Комментарии 0
DSC07109

Перекази розповідають, що ця свята обитель була заснована ще у ХІ столітті преподобним Антонієм Печерським, який 1013 року йшов через ці мальовничі подільські краї Надністрянщини з Святої гори Афон, що у Греції.

Серцем Лядівського монастиря вважається печера-келія, яку у вапняковій скелі видовбав Антипа родом з Любеча на Чернігівщині. Це уже була третя вирубана у камені печера майбутнього великого сподвижника віри Христової, який згодом заснував Києво-Печерську лавру і його стали називати преподобним Антонієм Печерським.

Кажуть, преподобний своїми руками вирубав п’ять печер, але тільки дві діючі — на Афоні і у нас, у Лядовій (українське Поділля). Наприкінці 19-го століття за рішенням археологічного з’їзду для вивчення монастиря у Лядову був направлений київський професор В.Б.Антонович, який очолив експедицію «Скельні монастирі Подністров’я». Він зокрема писав: «Є всі підстави вважати, що тут у 11-12 століттях дійсно був монастир печерного типу».

133321796293

Легенди стверджують, що у катакомбах обителі заховані цінні монастирські старожитності і фоліанти, які взагалі безцінні. Проте потрапити туди неможливо. Але і зараз можна пройти у печеру-«костницю» і подивитися на кістки й черепи древніх монахів. Ченці кажуть, що деяким останкам тут понад 400 років.
Обитель вистояла проти руйнівних навал монголо-татар. 1930 року унікальний монастир почали підривати більшовики. Були зруйновані два головних храми Лядівської обителі: Свято-Усікновенський і Свято-Параскевінський. Уціліла келія і печерна церква на честь преп. Антонія, яка є діючою на даний час.

Сьогодні, як сотні літ тому, монастирі живуть з пожертвувань, благодійної допомоги, з власної праці ченців, послушників. Лядівський скельний не виняток. І проти інших має свою специфіку. Насамперед, тому, що дуже древній — йому майже тисяча років. Нещодавно тут звели нову споруду — братський корпус. На двох поверхах будуть побутові і жилі приміщення, на третьому — церква. Споруда та місце її розташування чимось нагадують храм преп. Антонія на Афоні.

За словами священиків, за сім років будівництва держава не дала жодної копійки на відновлення обителі, хоча монастир є пам’яткою історії та архітектури.
До цього часу тут не було ні електрики, ні інших благ цивілізації. Їсти готували на звичайній плиті на дровах. З введенням нового братського корпусу все це має з’явитися.

Роботи додала недавня стихія, бідкаються монахи. Живуть вони у селі Лядова у закинутому колгоспному гуртожитку.

Звичайно, розбурханий Дністер під час повені не дістав монастир, який знаходиться на чималій горі, але проливні дощі зробили свою чорну справу. Від основи скелі у кількох місцях повідвалювалися вапнякові глиби, інші понависали над вузьким проходом, по якому колись можна було проїхати кіньми. Найбільшої шкоди завдало кілька селевих зсувів. Один з них з деревами і чагарниками зійшов прямо біля місця напівзруйнованого головного храму і перекрив дорогу до діючої церкви, інший повністю товстим шаром болота накрив нижнє цілюще джерело Антонія і вимурувану купальню біля нього. Саме у цих місцях найбільше збирається паломників і туристів. Тепер монахи тут все прибрали. Тільки через те, що зсуви сталися вночі, ніхто з вірян і мешканців обителі не постраждав. А, можливо, і через Божу благодать, яка витає на цим намоленим місцем.

— Я сам будівельник, — розповідає Олег, послушник з Києва. — Про цей унікальний монастир дізнався від друзів. Приїхав сюди попрацювати, помолитися, очиститися, побачити красу природи. Зводимо келії, трапезну, нову церкву, укріпляємо бетоном основи схилу. Стихія наробила тут чимало лиха, тож у ці дні роботи додалося.

З високої скелі монастиря було видно молдовсько-український міст, який двигтів від шаленого потоку води, що пролітав під ним, тоді рівень води був тут на метрів чотири-п’ять вище норми. За каламутним, аж червоним від глини Дністром стояли повністю затоплені молдовські поля, поруч, внизу, ледь виднілися вершки прикордонних українських стовпів, неподалік якийсь спритник по груди у тій каламуті витягав сітку з рибою. По обидва боки скельної обителі стояли затоплені хати і городи. За кілька кілометрів вище стугоніла ГЕС, час від часу скидаючи сотні кубометрів великої води, яка уже майже 40 років не приносила людям такого лиха.

Старий чоловік, що живе під монастирською скелею, затягуючись цигаркою, сказав мені:

«Якби не оця свята скеля і молитва свята, яка спиняла напір води, то не витримала б дамба і у стократ гіршого лиха ми б не уникнули».

.

Читайте также